Мистецтво, яке зростало разом із країною
Таеквон-До народилося в Кореї XX століття. Його творці пережили японське колоніальне панування, визволення 1945 року, поділ півострова та Корейську війну 1950–1953 років. Вони відкривали школи, навчали військових і цивільних та шукали власний шлях розвитку корейського бойового мистецтва.
Багато майстрів мали досвід карате. Серед них був Чой Хонг Хі, який вивчав шотокан у Японії. Повернувшись до Кореї, він почав викладати у військовому середовищі. Згодом разом з іншими інструкторами розвивав техніку, термінологію та навчальні принципи Таеквон-До. Про його дитинство й перші роки навчання розповідає біографія засновника.
Поступово нове мистецтво набувало власного характеру. Удосконалювалися удари ногами, створювалися тулі з корейськими назвами й історичним змістом. Поряд із точністю рухів на тренуваннях виховували дисципліну, самоконтроль і повагу до інших.
Перші квани і їхні учні
У 1940-х роках у Кореї виникли школи бойових мистецтв — квани. Навколо майстра гуртувалися учні, які згодом самі відкривали зали й передавали засвоєну програму. Серед ранніх осередків були Чун До Кван, Сон Му Кван і Му Док Кван. Значну частину їхньої технічної основи становило японське карате; окремі школи також спиралися на китайські бойові мистецтва.
Для майбутньої ITF особливе значення мав Чун До Кван, заснований Лі Вон Куком. Тут навчалися Нам Тхе Хі й Хан Ча Гьо, які пізніше працювали з Чоєм у 29-й дивізії. Через них досвід цивільної школи перейшов до військової програми, а звідти — до нових залів у Кореї та за кордоном.
Квани мали власних керівників, учнів і традиції. Співпраця між ними зростала завдяки особистим знайомствам, спільним заняттям і пошуку правил, за якими могли б працювати різні школи.
Від військового підрозділу до школи
Чой почав навчати солдатів у 1946 році. У 1953-му на острові Чеджу він сформував 29-ту піхотну дивізію, відому емблемою зі стиснутим кулаком. Нам Тхе Хі й Хан Ча Гьо проводили заняття, а командування забезпечувало регулярну підготовку й навчання нових інструкторів.
У 1954 році показова команда виступила перед президентом Лі Син Маном. Майстерність Нама Тхе Хі привернула увагу до бойової підготовки й сприяла її поширенню в армії. Чой і Нам розвивали школу О До Кван, яка стала одним із головних осередків майбутньої системи ITF.

Згодом військові інструктори почали навчати цивільних, дітей та іноземних учнів. Змінювалися зали й аудиторія, але регулярні заняття, підготовка наставників і спільні демонстрації залишалися основою роботи.
Корейська культура в новому мистецтві
Відродження національної культури надихало майстрів. Назви тулів зверталися до корейської історії, її видатних діячів, ідей незалежності та єдності. Учні не лише опановували рухи, а й знайомилися з культурою країни, де виникло їхнє мистецтво.
Чой втілив ці прагнення в назві нового напряму. Її прийняття у 1955 році започаткувало наступний етап: школи поступово отримували спільне ім'я, а інструктори — ширше коло учнів.