Мистецтво, яке зростало разом із країною
Таеквон-До сформувалося в Кореї XX століття. Його творці пережили японське колоніальне панування, визволення 1945 року, поділ півострова та Корейську війну 1950–1953 років. Вони відкривали школи, навчали солдатів і цивільних та шукали власний шлях для корейського бойового мистецтва.
Багато майстрів прийшли до цієї роботи з досвідом карате. Серед них був Чой Хонг Хі, який навчався шотокан у Японії. Повернувшись до Кореї, він розпочав викладання у військовому середовищі. Згодом разом з іншими інструкторами розвиватиме техніку, термінологію й навчальні принципи Таеквон-До. Його дитинство та перші роки навчання описано в біографії засновника.
Нове мистецтво поступово набувало власного характеру. Розвивалися удари ногами, з’являлися тулі з корейськими назвами й історичним змістом. На тренуваннях поряд із точністю рухів виховували дисципліну, самоконтроль і повагу до інших.
Перші квани та їхні учні
У 1940-х роках у Кореї з’явилися школи, відомі як квани. Навколо майстра гуртувалися учні, які згодом самі відкривали зали й передавали його програму. Серед ранніх осередків були Чун До Кван, Сон Му Кван і Му Док Кван. Значну частину технічної основи вони успадкували від японського карате; окремі школи також спиралися на китайські бойові мистецтва.
Для майбутньої ITF особливо важливим став Чун До Кван, заснований Лі Вон Куком. Тут навчалися Нам Тхе Хі та Хан Ча Гьо, які пізніше працювали з Чоєм у 29-й дивізії. Через них досвід цивільної школи увійшов до військової програми, а з неї — до нових залів у Кореї та за кордоном.
Квани зберігали власних керівників, учнів і навчальні традиції. Їхня співпраця складалася через особисті знайомства, спільні заняття та пошук правил, за якими могли працювати різні школи.
Від військового підрозділу до школи
Чой почав навчати солдатів у 1946 році. У 1953-му він сформував на острові Чеджу 29-ту піхотну дивізію, відому за емблемою зі стиснутим кулаком. Нам Тхе Хі та Хан Ча Гьо проводили заняття, а командування забезпечувало регулярну підготовку й можливість навчати нових інструкторів.
У 1954 році показова команда виступила перед президентом Лі Син Маном. Майстерність Нама Тхе Хі привернула увагу до бойової підготовки й допомогла поширити її в армії. Чой і Нам розвивали школу О До Кван, яка стала одним із головних осередків майбутньої системи ITF.
Військові інструктори згодом навчали цивільних, дітей та іноземних учнів. Змінювалися зали й аудиторія, але досвід регулярних занять, підготовки наставників і спільних демонстрацій залишався основою роботи.
Корейська культура в новому мистецтві
Відродження національної культури надихало майстрів. Для назв тулів вони зверталися до корейської історії, діячів минулого та ідей незалежності й єдності. Учень опановував рухи й водночас знайомився з культурою країни, де виникло його мистецтво.
Чой об’єднав ці прагнення у назві, яку запропонував для нового напрямку. Її прийняття у 1955 році відкрило наступний етап: школи поступово отримували спільне ім’я, а їхні інструктори — ширше коло учнів.