Що відбулося 1955 року
11 квітня 1955 року було прийнято назву «Таеквон-До», яку запропонував Чой Хонг Хі. Вона стала відправною точкою нового етапу: поширення спільного імені, розвитку технічної системи та створення міжнародної організації.
Назву обговорювали військові, цивільні діячі та представники Чун До Кван. Нам Тхе Хі відігравав важливу роль у цьому колі. Для наступних поколінь 11 квітня стало днем народження Таеквон-До й спільною пам’ятною датою.
Нога, кулак і шлях
«Таеквон-До» поєднало техніку ноги, кулака та поняття шляху. Назва передавала задум фізичного й морального виховання та поступово замінювала в школах Чоя попередні назви тан су до й кон су до.
Після її прийняття робота тривала в залах. Інструктори узгоджували терміни, вдосконалювали вправи та готували учнів до атестацій. Керівники кванів домовлялися про співпрацю, зберігаючи власні школи й досвід.
У 1959 році Чой видав перший посібник із Таеквон-До й очолив показову поїздку до В’єтнаму та Тайваню. Книжка пояснювала техніку, а команда демонструвала її перед новою аудиторією. Спільна назва почала звучати за межами Кореї.
Від назв асоціацій до спільної програми
Наприкінці 1950-х і в 1960-х роках корейські школи шукали спосіб об’єднатися. Змінювалися керівники й назви асоціацій; компромісним варіантом стало Tae Soo Do. У 1965 році Чой очолив Корейську асоціацію Tae Soo Do й домігся її перейменування на Корейську асоціацію Таеквон-До.
Водночас розвивалися різні підходи до навчання: формальні комплекси, самозахист і спортивний спаринг із захисним спорядженням. Майстри випробовували методики, визначали правила змагань і поступово формували власні програми.
Мережа Чоя спиралася на військову школу О До Кван і пов’язаних із Чун До Кван інструкторів. Разом вони розробляли нові тулі: Чой пропонував задум і послідовності, а досвідчені виконавці відпрацьовували їх та уточнювали деталі. Так зростала система Чанг Хон, названа за його літературним псевдонімом.
Назва, організація та техніка
Утвердження назви, об’єднання шкіл і технічні зміни розвивалися паралельно. Назва давала ідентичність, організація впорядковувала взаємодію, а робота інструкторів змінювала практику. Певний час учні вже називали своє мистецтво Таеквон-До, продовжуючи виконувати успадковані ката та поступово освоюючи нові комплекси.
Чой перетворив мережу пов’язаних із ним шкіл на міжнародний рух із власною програмою. Заснування ITF у 1966 році закріпило результати попереднього десятиліття й відкрило нові можливості для поширення Таеквон-До.