Що відбулося 1955 року
11 квітня 1955 року ухвалили назву «Таеквон-До», запропоновану Чоєм Хонг Хі. Це стало початком нового етапу: поширення спільної назви, розвитку технічної системи й створення міжнародної організації.
Назву обговорювали військові, цивільні діячі й представники Чун До Кван. Важливу роль у цьому колі відігравав Нам Тхе Хі. Для наступних поколінь 11 квітня стало днем народження Таеквон-До й спільною пам'ятною датою.

Нога, кулак і шлях
Назва «Таеквон-До» поєднала поняття ноги, кулака й шляху. Вона передавала ідею фізичного й морального виховання та поступово витісняла в школах Чоя попередні назви — тан су до й кон су до.
Після затвердження назви головна робота тривала в залах. Інструктори узгоджували терміни, удосконалювали вправи й готували учнів до атестацій. Керівники кванів домовлялися про співпрацю, зберігаючи власні школи й досвід.
У 1959 році Чой видав перший посібник із Таеквон-До й очолив показову поїздку до В'єтнаму й Тайваню. Книжка пояснювала техніку, а команда демонструвала її новій аудиторії. Назва Таеквон-До почала звучати за межами Кореї.
Від назв асоціацій до спільної програми
Наприкінці 1950-х і в 1960-х роках корейські школи шукали шлях до об'єднання. Змінювалися керівники й назви асоціацій; одним із компромісних варіантів стало Те Су До (Tae Soo Do). У 1965 році Чой очолив Корейську асоціацію Те Су До й домігся її перейменування на Корейську асоціацію Таеквон-До.
Водночас розвивалися різні підходи до навчання: формальні комплекси, самозахист і спортивний спаринг із захисним спорядженням. Майстри випробовували методики, визначали правила змагань і формували навчальні програми.

Мережа Чоя спиралася на військову школу О До Кван та інструкторів, пов'язаних із Чун До Кван. Разом вони розробляли нові тулі: Чой пропонував задум і послідовність рухів, а досвідчені виконавці відпрацьовували їх і уточнювали деталі. Так формувалася система Чанг Хон, названа за його літературним псевдонімом.
Назва, організація і техніка
Утвердження назви, об'єднання шкіл і технічні зміни відбувалися паралельно. Назва давала спільну ідентичність, організація впорядковувала співпрацю, а інструктори розвивали практику. Деякий час учні вже називали своє мистецтво Таеквон-До, але ще виконували успадковані ката й лише поступово освоювали нові комплекси.
Чой перетворював мережу пов'язаних із ним шкіл на міжнародний рух із власною програмою. Заснування ITF у 1966 році закріпило результати попереднього десятиліття і відкрило нові можливості для поширення Таеквон-До.