Історія українського Таеквон-До — це праця кількох поколінь майстрів, тренерів і спортсменів. Від перших груп ентузіастів до перемог на світовій арені наш рух зростав завдяки людям, які навчалися, відкривали зали, готували учнів і передавали їм любов до цього мистецтва. Федерація Таеквон-До М.Ф.Т. України продовжує цю спільну українську традицію.
Важливу частину ранньої історії зберегли Ігор і Владислав Семейнікови у проєкті «Страницы истории украинского Таэквон-до ИТФ». Зібрані ними матеріали дозволяють повернути в нашу розповідь імена, події та результати, з яких рік за роком поставала українська школа.
Українська частина цієї історії почалася ще до міжнародних поділів — на початку 1980-х. Перші заняття й особисті зустрічі з інструкторами поступово привели до власних клубів, федерацій і національної збірної.
1980–1983: харківська школа Луїса Карвахала
Уже 1980 року Луїс Карвахал, студент Харківського державного університету з Домініканської Республіки, навчав місцевих спортсменів Таеквон-До. До його груп приходили люди з досвідом карате та інших єдиноборств. Їх приваблювали швидкість, вільна манера спарингу, різноманітні удари ногами й докладний розбір рухів. Серед учнів були Валерій Сокол, Леонтій Пак, Володимир Дубцов, Віталій Олін та Олексій Повелиця — майбутні українські тренери.
Заняття проходили в університетському спорткомплексі, Саржиному Яру, Лісопарку та інших місцях Харкова. Коли обмеження на єдиноборства зачепили тренувальні групи, учні продовжували займатися на відкритих майданчиках і в невеликих приміщеннях.
1983: учні продовжують справу наставника
Володимир Дубцов починав із невеликої власної групи. Через Володимира Синенка він познайомився з навчанням Карвахала, потрапив до другої, а потім до першої групи. Поступово йому довіряли заняття з молоддю. Перед від’їздом Карвахал передав йому подальшу тренерську роботу зі своєю групою. Так особисте учнівство перетворювалося на відповідальність за нове покоління.
Після завершення навчання Карвахал повернувся додому у 1983 році. Його учні зберегли навчальні матеріали, продовжили заняття та відкривали власні групи. Так досвід першого харківського осередку поширювався через особисті зв’язки й тренерську працю.
1983–1987: формується луганський осередок
Віктор Блех навчався у Харкові у 1979–1985 роках, а викладати почав у 1983-му. Його робота стала основою розвитку Таеквон-До на Луганщині. До 1987 року група налічувала близько 50 учнів; 15 найкращих спортсменів разом із тренером виїжджали на технічні семінари. Ще до появи розгалуженої офіційної структури формувалася мережа осередків, які навчалися одне в одного.
1988: шлях до системного навчання
У 1988 році при Радянській асоціації східних єдиноборств створили комісію з Таеквон-До. Почалися організовані показові виступи корейських майстрів, спільні тренування та підготовка інструкторів. Для українських осередків це розширило доступ до міжнародної технічної школи ITF і регулярних атестацій.