Книжки, які залишалися з учнем
Чой прагнув передати знання людям, із якими не міг зустрічатися щодня. Після семінару інструктор повертався додому, а книга залишалася поруч під час підготовки до занять. Від першого посібника 1959 року Чой перейшов до англомовного видання 1965-го, а потім до великого підручника 1972 року. Кожна наступна праця докладніше пояснювала техніку, навчання й моральну культуру.
Над виданнями працювали разом. Інструктори демонстрували рухи для фотографій, перевіряли послідовності й допомагали готувати пояснення. Чой визначав задум, систематизував матеріал і пов’язував окремі вправи в цілісну навчальну програму.
П’ятнадцятитомна енциклопедія
У 1983 році Чой завершив роботу над п’ятнадцятитомною «Encyclopedia of Taekwon-Do». Видання 1985 року та наступні перевидання поширили її серед інструкторів у різних країнах. Тисячі пояснень і фотографій допомагали розбирати положення тіла, напрямки рухів і послідовності вправ.
Енциклопедія охопила теорію сили, техніку рук і ніг, спаринг та тулі. У 1988 році вийшла скорочена однотомна версія, зручніша для щоденного користування. Великі томи й компактний посібник давали наставникам спільну основу для підготовки занять.
Книжка та живе викладання доповнювали одне одного. На сторінці можна було роздивитися положення руки чи ноги; на семінарі — відчути ритм, перевірити дистанцію й отримати пояснення вчителя. Чой продовжував уточнювати техніку, і разом із нею змінювалися його видання.
Тулі як техніка й історична пам’ять
Система Чанг Хон отримала назву від літературного псевдоніма Чоя. Її 24 тулі стали однією з найвпізнаваніших ознак його мистецтва. Чой пов’язував їх із 24 годинами доби: людське життя коротке, але людина може залишити по собі справу, яка житиме далі.
Кожен туль поєднує визначену послідовність рухів із назвою та історичним змістом. Через них учні знайомляться з діячами корейської історії, ідеями незалежності й об’єднання. Для Чоя особливе значення мав Тонг-Іль — комплекс, присвячений єдності Кореї, про яку він мріяв упродовж життя.
Програму розвивали разом із майстрами: уточнювали рухи, ритм і вимоги до виконання. Згодом Ко-Данг замінили на Чучхе, а більше уваги приділяли хвилеподібному руху тіла — sine wave. Школи по-різному приймали ці зміни. Історія цієї спільної технічної спадщини продовжилася й після організаційних поділів.
Моральна вимога до практики
До — «шлях» — надає навчанню етичного виміру. У традиції ITF його пов’язують із ввічливістю, чесністю, наполегливістю, самоконтролем і незламним духом. Значення цих принципів розкривається в поведінці: ставленні до партнера, вмінні визнати помилку, відповідальності за власну силу. Сучасний виклад філософії ITF продовжує цю виховну лінію.
Книги, тулі та моральні настанови утворили цілісну спадщину Чоя. Через навчання наступних поколінь вона продовжує жити в щоденній практиці: у точності руху, повазі до партнера та відповідальності наставника за своїх учнів.