Перші заняття з солдатами
У 1946 році Чой Хонг Хі став офіцером військових сил, із яких постала армія Республіки Корея. Він почав навчати солдатів бойового мистецтва, відомого тоді як тан су до. Використовував власний досвід карате, а згодом залучав інших корейських інструкторів. Заняття поступово входили до щоденної підготовки підрозділів.
Країна пережила колоніальне правління, поділ півострова й Корейську війну 1950–1953 років. Для Чоя навчання солдатів поєднувало самозахист, фізичну витривалість і дисципліну з прагненням розвивати власне корейське мистецтво. Військова служба давала йому можливість організовувати регулярні тренування та готувати інструкторів для нових частин.
29-та дивізія і Нам Тхе Хі
У 1953 році на острові Чеджу Чой сформував 29-ту піхотну дивізію. Її символом став стиснутий кулак — знак сили й бойового духу. До навчання солдатів він залучив Нама Тхе Хі та Хана Ча Гьо, вихованців школи Чун До Кван. Так у військових залах зустрілися досвід цивільної школи та можливості армійської підготовки.
Нам Тхе Хі став одним із найближчих соратників Чоя. Генерал організовував роботу й підтримував її на рівні командування, а Нам проводив заняття та демонстрував техніку. Разом з іншими інструкторами вони відпрацьовували програму, за якою могли навчатися нові підрозділи.
У 1954 році команда виступила перед президентом Лі Син Маном. Ударна техніка Нама справила сильне враження й допомогла поширити навчання в армії. Чой і Нам розвивали військову школу О До Кван, де готували інструкторів і вдосконалювали методику.
11 квітня 1955 року: мистецтво отримує ім’я
11 квітня 1955 року було прийнято назву «Таеквон-До», яку запропонував Чой Хонг Хі. Вона поєднала техніку ноги, кулака та поняття шляху. Для Чоя це було ім’я корейського мистецтва, яке він прагнув розвивати й передавати світові.
Нова назва поступово входила в життя шкіл. Інструктори розробляли тулі, уточнювали терміни, готували навчальні програми. Квани мали власних керівників і традиції, тому домовленості про спільну роботу складалися поступово. Чой наполегливо просував назву, а його соратники щодня наповнювали її змістом на тренуваннях.
У 1959 році він видав перший посібник із Таеквон-До та очолив показову поїздку до В’єтнаму й Тайваню. Мистецтво виходило за межі Кореї. Книжка допомагала пояснювати техніку, а виступи знайомили з нею майбутніх учнів та організаторів.
З військового викладача Чой перетворювався на керівника міжнародного руху. Наступним кроком стала дипломатична служба, яка відкрила йому нові країни та нове коло співробітників.